Знакова книга в жанрі альтернативної історії, з гіперболізованим в усіх можливих місцях сюжетом. Як на свій час � чудовий початок для цілого жанру в нЗнакова книга в жанрі альтернативної історії, з гіперболізованим в усіх можливих місцях сюжетом. Як на свій час � чудовий початок для цілого жанру в нашій літературі, але зараз цікава швидше як літературознавчий артефакт, а не через свою художню цінність.
Merged review:
Знакова книга в жанрі альтернативної історії, з гіперболізованим в усіх можливих місцях сюжетом. Як на свій час � чудовий початок для цілого жанру в нашій літературі, але зараз цікава швидше як літературознавчий артефакт, а не через свою художню цінність....more
Взагалі не сподобалося те, як книга написана. Де саме зараз відбувається дія, хто з персонажів зараз говорить - можна було такі моменти прописати більВзагалі не сподобалося те, як книга написана. Де саме зараз відбувається дія, хто з персонажів зараз говорить - можна було такі моменти прописати більш чітко, щоб можна було зосередитись "хардкорно-науковій" частині роману і на сюжеті, загалом непоганому....more
Враження від тексту дуже нерівні. З одного боку співчуваєш людям, які не зі своєї вини виросли в подібних умовах, з іншого � трішки ніяково від того, з яким, ну, наче натхненням Венс усе це описує, в найдрібніших деталях, по суті використовуючи особисті моменти з життя своїх родичів заради яскравості власних мемуарів.
Окремо, звісно, цікаво про гілбілі як про соціальну (і як з'ясувалося - етнічну також) групу в США....more
Безперечно, одна з найкращих художніх книжок написаних людиною взагалі. Детективна історія, історичний екскурс, богословські і філософські роздуми, і Безперечно, одна з найкращих художніх книжок написаних людиною взагалі. Детективна історія, історичний екскурс, богословські і філософські роздуми, і сам спосіб написання, який змушує читача уповільнити власний час, щоб синхронізуватися з ритмом книги і відчути її внутрішню динаміку....more
Задумана автором багатошаровість "Дверей в день" не валася йому чисто в художньому сенсі. Це просто погано написана книжка, до того ж книжка-агітка, нЗадумана автором багатошаровість "Дверей в день" не валася йому чисто в художньому сенсі. Це просто погано написана книжка, до того ж книжка-агітка, нав'язлива, аж приторна. Ніщо не тримає в напрузі (а видно що задумувалося), фрагменти тексту дуже зле сшиті, іноді враження що це писала зовсім дитина, герої пласкі (ну бо агітка ж).
"Міс Адрієна" - трішки краще, бо структура оповідання класична і видно що Шкурупій взагалі-то вміє писати, але кінцівка-агітка і тут все псує....more
Попри певну "розхристаність" видання (відчувається брак загальної редактури, а в одній статті відсутні посилання на ілюстрації) - це чудова книга, якаПопри певну "розхристаність" видання (відчувається брак загальної редактури, а в одній статті відсутні посилання на ілюстрації) - це чудова книга, яка простими словами вказує на ділянки, які потребують не просто дослідження, а висновків, які матимуть практичне застосування тут і зараз.
Окрім суто історичної статті про фотографії ХІХ століття (нехай пробачать мені автор, - ця стаття, до якої самої по собі немає жодних претензій, у збірці зайва), так от, окрім цієї статті - це збірка напрямків культурної експансії росії на Україну, яка відбувається не колись, а тепер, чи принаймні до 2022 року включно. Частина тем (архітектурна радянська спадщина, церковна архітектура, структура вищої освіти, спадщина мистецького авангарду ХХ століття тощо) тягнеться ще з радянських часів. А от найцікавіша частина, неоране поле для досліджень і аналізу - це вже жива сучасність: телебачення, серіали і кіно, популярна музика, комп'ютерні ігри, початкова освіта - все це актуальні питання років незалежності. Підкупає саме концентрація піднятих питань. Впевнений, що багатьом, хто про такі речі ніколи не замислювався, книжка залетить (чи, скоріше, вже залетіла) на ура....more
Але яка розкішна картина. Російська імперія, переважно російське за етнічним складом і за культурою місто Катеринослав. Син мільйонера Володимир ХріннАле яка розкішна картина. Російська імперія, переважно російське за етнічним складом і за культурою місто Катеринослав. Син мільйонера Володимир Хрінников, який наряджає дітей в національне українське вбрання (одружується з їхньою матір'ю в маєтку Чикаленка), товаришує з Яворницьким, і вже має за плечима досвід замовлення і таємного перевезення до імперії українського друкарського шрифту. Абсолютно божевільний проект 1909 року - будівництво тогочасного ТРЦ (два поверхи на комерцію і контори, житлова площа, приміщення театру на кілька ярусів) на головній вулиці міста в українському стилі, настільки кричущому, що він сприймався як архітектурний монумент - українству і козаччині зокрема.
"Водночас, незважаючи на звернення до глибинних архаїчних образів, будинок Хрінникова був одним із найсучасніших прибуткових будинків міста Катеринослава. За масштабами використання залізобетону будівля поступалась лише клубу Громадського зібрання, що сае тоді будувався. Із залізобетону були виконані всі міжповерхові перекриття і перемички над вітринами магазинів, довжина яких часом сягала 5,4 м. Головна частина конструкцій даху традиційно зроблена за дерева, металевий каркас використано лише для театральної зали та куполу наріжної башти. Під час будівництва уперше в місті змонтовано баштовий кран."
Готель "Україна" вражає навіть зараз, після реконструкції, яка значно спростила його форми. Важко уявити, яке враження він справляв у перші десятиліття, коли ще був у первісному вигляді....more
Років шість тому Центр міської історії Центрально-Східної Європи видав кілька надзвичайно гарних книжок, які вже тоді практично неможливо було купити,Років шість тому Центр міської історії Центрально-Східної Європи видав кілька надзвичайно гарних книжок, які вже тоді практично неможливо було купити, а зараз і поготів. Одна більш професійна (хоча обидві популярно написані) � "Праця, виснаження та успіх: промислові мономіста Донбасу", друга � оця. Молоді автори з різних країн підготували матеріали про найбільший і наймолодший спальний район Львова � Сихів. Це тексти і фотографії за результатами двох тижнів "польових досліджень" � розмов з місцевими жителями, опитуваннями на вулицях тощо. Звісно ж, великої наукової глибини тут шукати не варто, проте є багато цікавих спостережень, а для "немісцевих" це взагалі скарб, адже те, що очевидно для "корінних сихівчан", абсолютно невідомо і незрозуміло для мешканців інших міст або новоприбулих львів'ян. Як серіал Санта-Барбара став частиною топоніміки міста, де було велике висушене озеро, як знайти "Кабул" на Сихові, та інші не менш цікаві нюанси районного життя - все тут.
Окремо треба згадати дизайнерку Оксану Нестеренко, яка не в списку авторів, лише скромно згадана на останній сторінці (останньою в списку тих, хто працював над книгою). Адже книга цікава в першу чергу суперським оформленням, а також картами і схемами. Візуальне оформлення (разом з фотографіями) за обсягом переважає текстову частину....more
Дві зірочки - за велику кількість оброблених документів і свідчень. Загалом же книга скомпонована так, що ви не зрозумієте, хто ж більше постраждав віДві зірочки - за велику кількість оброблених документів і свідчень. Загалом же книга скомпонована так, що ви не зрозумієте, хто ж більше постраждав від примусової праці робітників - австріці, які користувалися їхньою працею, чи все ж примусові працівники, чий статус по факту було зведено до становища рабів.
Почнімо з того, що в центрі дослідження - село в високогірній місцевості, де просто фізично був неможливий ефективний нагляд з боку жандармерії і де спільне проживання і побут австрійців з примусовими робітниками були (знову ж - через необхідність) були нормою попри формальні заборони. Це, підкріплене багатьма прикладами, автоматично створює більшу атмосферу "людяності". Побіжно згадано використання праці військовополонених і остарбайтерів на будівництві електростанції неподалік села, але чомусь (можна здогадатися чому) жодних подробиць звідти в книзі немає.
Дуже багато подробиць і деталей, формально сухо і безсторонньо пересказаних, але десь всередині праці розумієш, яке враження справляє текст - з таким рівнем співчуття можна було б написати книжку про худобу. Велика кількість історій про "недобросовісне" (sic!) виконання роботи примусовими працівниками, про шантаж "господарів" (тим що вони постараються змінити одного господаря на іншого), про крадіжки (переважно їжі) була б може й ок, якби це були винятки, але їх тут наведено справді багато.
Вишенька на торті - розділ про "статеві злочини". Безліч історій про покарання австрійських жінок через статевий зв'язок із працівниками-чоловіками, побіжно згадано кілька страт примусових робітників через повішення і, увага, наведено один випадок спроби згвалтування - саме дівчини-австрійки з боку чоловіка-робітника. Історії з примусовими працівницями і "господарями"-чоловіками чомусь відсутні, дивовижно, ми звісно ж повірили. Коротше, неймовірне дослідження, не знаю навіщо його переклали....more
Книга підступна на багатьох рівнях. З одного боку - невиражена лінія основного сюжету, яка розпадається на безліч менших історій та численних неліричнКнига підступна на багатьох рівнях. З одного боку - невиражена лінія основного сюжету, яка розпадається на безліч менших історій та численних неліричних відступів. З іншого - так а що ви хотіли, можливо це і є художній засіб передати нескінченну тягучість (та коли вже той кінець книжки...) доби, поставленої в заголовок.
Розповідь про мешканців села на Буковині, чиє активне життя припало на 1980-2000 роки, плюс один великий сюжет з 1940-х. Хотілося (чи радше - очікувалося) більше подробиць і спогадів саме з доби "застою", але цього наче ніхто не обіцяв, натомість є динаміка від пізньорадянського періоду до Помаранчекої революції. І то здебільшого динаміка особиста, а не суспільно-політична.
Це мабуть найсумбурніший мій відгук на гудрідс, але і книжка відповідна....more
Два аналізи (Дора і Чоловік-щур) - з медичної практики Зиґмунда (другий цікавіший, адже продовжувався довше і не перервався за кілька місяців після поДва аналізи (Дора і Чоловік-щур) - з медичної практики Зиґмунда (другий цікавіший, адже продовжувався довше і не перервався за кілька місяців після початку), а третій (випадок із паранойєю Шребера) варто розглядати скоріше як літературно-критичну працю, адже це спроба аналізу тексту опублікованого щоденника, до того ж виданого з цензурою.
Історії хвороб пропонують зазирнути до кабінету аналітика і подивитись на те, як працює психоаналітичний метод терапії (чи, радше, як він виглядав сто років тому). Особливістю всіх записаних випадків з пацієнтами у Зиґмунда є швидкість (навіть, можливо, поспішність) висновків враховуючи мізерну за сучасними мірками кількість зустрічей з пацієнтами. Втім, сам принцип залишається незмінним - поступове розкриття причини неврозу крізь призму прихованих протилежних і непоєднуваних бажань, витіснення спогадів, заміщення значущих суб'єктів іншими людьми тощо. Те, як крок за кроком, з появною нових фактів і відомостей просувається аналіз, як поступово доповнюється і прояснюється картина виникнення і перебігу захворювання - все це заворожує, і дає чудову ілюстрацію до тези, що у психоаналізу немає кінця, "закопуватись" можна нескінченно глибоко.
Шкода, що більшість (або й усі, принаймні всі, які я читав) історії хвороб Фройда записані й видані ще на початкових стадіях розвитку його психоаналітичної теорії, адже вже починаючи з Першої світової вона (його теорія) трансформується і відходить від домінуючої сексуалізації, властивої ранньому періоду. Цікаво було б порівняти, як змінилася (і чи змінилася взагалі) манера його інтерпретації розповідей пацієнтів через пару десятиліть - в 1920-1930-х роках....more
Мабуть, не найкраща книга для того, щоб почати знайомитись з текстами Джадта. Це остання прижиттєва книжка, частину якої Джадт вже навіть не писав, а Мабуть, не найкраща книга для того, щоб почати знайомитись з текстами Джадта. Це остання прижиттєва книжка, частину якої Джадт вже навіть не писав, а надиктовував. Тут він виступає і як історик, і як економіст, і як політолог, і як публічний мислитель (і мораліст), чим спочатку трішки збиває з пантелику, але потім, коли основна думка кристалізується, то стає зрозуміло, навіщо такі, так би мовити, широкі мазки.
Головна ідея - західні суспільства забули, що суспільні блага, які принесла кільком повоєнним поколінням ліберальна соціал-демократія - це не даність, а здобуток, складне досягнення, і що цього могло і не бути, і що зараз це можна легко втратити. Власне, Джадт і говорить про те, що ці блага стрімко втрачаються, бо їхньої ціни нові покоління не розуміють.
"Соціалізм" залишається лайливим словом в США, а європейська соціал-демократія з руху, який обмежував капіталізм на користь численних соціальних (освіта, медицина, транспорт тощо) благ, перетворилася на аморфну балаканину без чіткої платформи. Суспільство атомізується, нерівність між доходами стрімко зростає, політична "лівиця" займається питаннями ідентичностей (жінки, гендери тощо) ігноруючі питання загальносуспільного блага, "правиця" - пошуком "чужих", а держава потрошку віддає приватному капіталу все більше власних функцій. В результаті замість _спільного_ множаться відгороджені від сусідів окремі ЖК, які хочуть свою окрему (від держави) освіту, медицину тощо, і мірилом доступу до них є, звісно ж, гроші.
Джадт наполягає на тому, що це хибний шлях, який розпочався з Чикагської школи економіки, послідовники якої наполягали на тому, що будь-яке втручання держави в економічні й суспільні процеси - неефективне (насамперед економічно неефективне), і тому треба роль держави звести до мінімуму. Саму Чикагську школу він, до слова, ледве згадує, акцентуючи натомість на їхніх ідейних батьках - австрійській школі економіки (Мізес, Гаєк), майже прямим текстом звинувачуючи тих "економістів зі східної Європи", які бачили жахи державного планування, і тому в присутності держави бачили більше зла ніж добра. Зауважу, що як на критику австрійців, у Джадта немає аргументів, окрім риторичних, а з чикагцями (які, власне, і спростили потім все до нехитрої формули "держава=зло") він в полеміку прямо не вступає.
Також треба додати, що в книзі нуль уваги до, можливо, головного питання сучасності - як регулювати капіталізм, який зараз легко міняє державу на іншу, де бачить кращі умови для свого бізнесу. Те, про що писав Зигмунт Бауман - бізнес і проблеми стали глобальними, а держави залишились локальними, і кожна з них наодинці не може впоратися з цими глобальними проблемами. Але в одному Джадт безперечно правий - розмова про громадський транспорт, мережі дитячих садків, справедливе оподаткування, пенсії тощо загалом важливіша, ніж питання ідентичностей, а держави не треба боятися, натомість треба намагатися брати участь в громадських, і відтак - державних процесах. Складно сказати, чим саме ця думка може зацікавити українського читача (в 2024 році)....more
Kostiantyn
>
Books:
Read
(448)
Loading...
