ŷ������

“У вразливих людей буває це дуже часто: забувають про причину події, забуваються про неї саму, а відчувають тільки саме вражіння, сам його запах - приємний або неприємний.”
― Ірина Вільде, Б'є восьма

“Твоя мати... називала це "успіхом" в житті... могти за добру ціну продати себе

*Всюди однаково*”
― Ірина Вільде

“- Цить, цить, - казала я їй, - далекі світи не для таких, як ми з тобою. Цить, бо кажуть, що тут і там, близько й далеко, всюди однаково...”
― Ірина Вільде

“Читачу, чи не буває тобі нудно часом? Тоді розгорни сторінки поеми життя і пошукай той розділ, де змальована людина, схожа на тебе

*Поема життя*”
― Ірина Вільде

“Людська душа, як земля, складається з тисячі шарів, формованих не одним віком, а століттями.”
― Ірина Вільде, Повнолітні діти

“Трагедія великої людини, що забагато знає й бачила

*Всюди однаково*”
― Ірина Вільде

“Деякі слова, як мелодії, дзвенять у душі, а передати їх не можна

"Всюди однаково”
― Ірина Вільде

“- Всюди однаково... всюди однаково, - говорять твої втомлені очі, - а світ, такий здалека великий і незбагненний... зблизька видається химерною дитячою забавкою

*Всюди однаково*”
― Ірина Вільде

“Мала трагедія малої людини, що не має змоги шмат світу побачити”
― Ірина Вільде

“Що значить це слово "щастя"? Значить це - могли продавати себе тільки за високу ціну? Чи значить це - могли за гроші купити півсвіту?... Чи значить це - вбити в собі тугу за невідомим?

*Всюди однаково*”
― Ірина Вільде

“Ви знаєте, хто це студенти? Це ті, що сміються з перестарілих правд і поліції! Це ті, що мають відвагу критикувати законами освячений суспільний лад. Це ті, що штовхають поступ уперед! Це ті, що вміють кохати до загину і покидати без сліз!
Це ми - студенти! Будівничі нового ладу! Носії нових, сміливих ідей! Пробоєвики в хащах консерватизму!
Коли хочете знати, то наш стан кращий від лицарського: ми вступаємо в нього напровесні своєї молодости, а покидаємо, заки ще життя встигло поробити нас занадто розсудливими. Тому ми - молоді, безумні, одчайдушні! Ми - студенти!!!”
― Ірина Вільде, Повнолітні діти

“Чорні дубові буфети (креденси), оголені Катериною з срібла й дорогої порцеляни, ще дишуть старими добрими часами. Важкий, теж темний, круглий стіл з ногами у формі левиних голів з роззявленими пащами теж пам'ятає старі добрі часи. Старосвітський, шкіряний, колись темно-червоний, сьогодні почорнілий диван, з високим опертям та засмальцованим кружечком від таткової голови на ньому. Дві ясні плями на стінах по картинах, що їх забрала на Джерельну Катерина. Низько опущена фаянсова нафтова лампа, яку, відповідно духові часу, перероблено на електричну. Пожовклі, безліч разів штопані фіранки. Невід'ємний фікус, з мовби залізним листям. Шерстяні червоні у зелені полоски портьєри, перев'язані алюмінованими ланцюжками (старосвітсько!). Шкіряні, з високими спинками і вигідними поруччями крісла до комплекту з диваном. Вони, як диван, теж до комплекту полинялі і витерті.
От і вся панорама їдальні панства Річинських.”
― Ірина Вільде, Сестри Річинські, книга друга, частина друга

“У хвилини душевного осамотіння відчиняла вона хвіртку від садочка своєї молодості, щоб дихнути ароматом спогадів, і знову замикала на ключ, аби чужа нога не могла дістатися туди.”
― Ірина Вільде, Сестри Річинські. Том 3

“А відомо, що немає кращих ліків для наболілого серця, як розбинтувати його і показати рану комусь щирому.”
― Ірина Вільде, Сестри Річинські. Том 3

“Що може бути більш трагічне, як безглузда, безцільна, нікому не потрібна, нічим не виправдана, абсурдна жертва.”
― Ірина Вільде, Сестри Річинські

“- Але що може світ знати про нашу велику взаємну тугу, дитя моє? - міркувала розжалоблено.
- Що може він про це знати? Учені лікарі і психологи знаюють про душу жінки тільки те, що вона сама їм скаже про себе. А бувають тремтіння жіночої душі з такої матерії, що їх не в силі схопити ні око, ні серце мужчини.
Бо є день і ніч. Жінка і мужчина.”
― Ірина Вільде, Повнолітні діти

“вже сама нагода до вибору родить сумніви й вагання”
― Ірина Вільде, Повнолітні діти

“В її становищі вийти заміж за Філька �� це виграти у долі всі номери лотереї підряд, а не вийти �� програти останній гріш.”
― Ірина Вільде, Сестри Річинські

“- Я тобі правду говорю, Славуню, пізніше таки неправду не болить уже, але біда в тім... так воно вже є... що і того не любиш, і другого полюбити не можна. Роки іноді минають, трапляються тобі і кращі, і ліпші люди, а серце мов замерло. Таке зі мною було, і так воно вже лишилося...”
― Ірина Вільде, Сестри Річинські

“Щоб увійти в безсмерття, людина мусить скласти два екзамени: один перед сучасниками, другий - перед історією.”
― Ірина Вільде

“Не можу знати, що таке фашизм і що таке у практиці комунізм? Тому я поки що ні за тих, ні за других. А втім, чому я маю бути за когось? Я �� за свій народ. Я знаю свій знедолений народ, і більш мені нікого не треба... Нікого!”
― Ірина Вільде, Сестри Річинські

“Окупант (буду їх терміном називати польський уряд) почав наступ якраз з національних позицій, і тому саме на цю лінію фронту і перекинемо всі резерви. Мене переслідують не тому, що я син бідняка чи робітника, а перш за все тому, що я українець. Мені не дають роботу не тому, що я пролетарського походження, а насамперед тому, що я домагаюся її українською мовою. І я безробітній не тому, що роботи взагалі нема, а тому, що за неї я повинен заплатити вірою і національністю своїх прадідів.”
― Ірина Вільде, Сестри Річинські

“- Політика, - референт запхав руки в кишені і кілька раз гойднув ногами. �� Я не зустрічав більшої проститутки, ніж політика.”
― Ірина Вільде

“Відома річ, що жінка завсіди має причину почувати себе ображеною: ображується, коли мужчина натякає їй, що прагне її, і почуває себе ображеною, коли він доказує їй, що навіть такого наміру не мав.”
― Ірина Вільде, Повнолітні діти

“Любов не розбирає... пияк чи злодій,...”
― Ірина Вільде, Сестри Річинські

“подали собі руки і стояли проти себе усміхнені, відсвіжені, обновлені своєю любов'ю, що, як кожна любов по перепросинах, була ще ніжніша і сердечніша.”
― Ірина Вільде, Б'є восьма

“... як уранці збудилася, то серце заваджало в грудях, як порошинка в оці, а подушка довкола лиця була зовсім мокра”
― Ірина Вільде, Метелики на шпильках. Б'є восьма. Повнолітні діти

“Чому ви вважаєте, що я одинока дівчина, якій не вдалося піймати чоловіка? Це ж не так. Я не одинока, не вдова, не розлучена й не покинута. Я просто чекаю свого вибраного.
Задовго чекаю, кажете?”
― Ірина Вільде, Сестри Річинські

“Щоб увійти у безсмертя, людина мусить скласти два екзамени: один �� перед сучасниками, другий �� перед історією.
Я не узурпатор. В мені нема нічого з поневолювача. Я не садист і не збираюся ним бути. Я не солідаризуюся з тими, що мріють про Україну від Вісли по Волгу. Я не збираюся нікого вбивати. Переслідувати. Змітати з лиця землі інші нації, щоб моя могла панувати над ними. Але я хочу, щоб мені не плювали в обличчя за те єдино, що розмовляю мовою, якою вчила говорити мама-селянка. Хочу праці не в преріях Аргентіни й не офісах Нью-Йорка, а на своїй землі. Я веду розмови з своєю землею, і вона, моя земля каже, що вона може прогодувати мене, якщо я чесно прикладу до неї рук.
Я хочу мати право, що його мають мільйони людей на світі: йти вулицею рідного міста й співати пісні свого народу. Хочу, як неможливого, того, що знову ж таки для мільйонів здається природним з природного: бути господарем на рідній землі. Хоч раз єдиний в житті відсвяткувати річницю Тараса не в стодолі, не в підвальному приміщенні студентської їдальні, а в залі української державної опери. Хочу, щоб мою святу землицю, що дісталася мені з діда-прадіда, не топтав чобіт шляхтича-вусача. Хочу цього, як води, як хліба. Я насамперед хочу цього, бо я дуже зголоднів за ним протягом усієї історії. Коли насичуся хлібом і водою, будете говорити зі мною про комунізм, про націоналізм, соціалізм, фашизм. Поки що, зрозумійте, люди добрі, мене пече голод.”
― Ірина Вільде, Сестри Річинські

“На основі того, що чула Ольга в своєму оточенні(плюс газети) про комуністів, донедавна весь комуністичний підпільний рух уявлявся їй збірною, темною, злою силою, яка грабує, вбиває, нищить інтелігенцію і здобутки вікової культури в імʼя туманної, утопічної ідеї, яка ніколи не стане реальністю, бо цивілізований світ не допустить цього.”
― Ірина Вільде, Сестри Річинські. Том 3