довше: дивовижно, але попри майже дослівну екранізацію, фільм повніший і багатший на відтінки настільки, щкоротко: гарно, та все ж кубрик: 1� шніцлер: 0
довше: дивовижно, але попри майже дослівну екранізацію, фільм повніший і багатший на відтінки настільки, що для мене це два різні твори. майже як із «сяйвом». при читанні не сталося відчуття, що я розглядаю дзеркальний калейдоскоп, але все ж це було добре.
сподобалося як шніцлер описує такий знайомий стан і один із моїх улюблених парадоксів � чим довше не спиш, тим розмитіша межа між реальністю і сном.
не буду надовго зупинятися на фройдистських мотивах, скажу тіки, шо вони з фройдом зналися, трошки листувалися, і зігі навіть називав його своїм допельгенгером. шніцлер вів щоденник снів і імплементував деякі з них у свої роботи (тут � сон про байдужість до жертвопринесення партнера). детальніше і навіть з таблицями можна почитати тут:
цікаво, шо кубрик говорить і про двійництво, і про фройда. моє улюблене � як білл тицяє усім в обличчя своє посвідення, свій ID, своє ід (несвідома частина психіки, яка містить сексуальні уроджені інстинктивні потяги), і як дзеркалиться сон дружини у сцені з мертвим пацієнтом, коли фрідолін-біл зустрічає свого двійника і стає на місце потенційного коханця своєї дружини. фанфакт � актор, який грає двійника, має один день народження з томом крузом, і його ж віддзеркалені ініціали. до дзеркалення — біл� постійно повторює репліки і питання своїх співрозмовників, це про його непевність і розгубленість.
приємна деталь � промовисті імена: фрідолін (персонаж автобіографічний, судячи з репутації колишнього бабія шніцлера) � мирний, спокійний (тихий тіп, який нічого не каже дружині, поки в голові фекалії аж димляться) альбертіна � благородна (факт) нахтіґаль � соловей, той, що співає вночі (нічний піаніст) доміно � вид венеційської маски
не імена, але теж нравиця: данія � пароль для входу на бал. а ще країна з якої походить чувак якого вподобала альбертіна. думайТе
traumnovelle � новела-сон. хоча кіношна назва, звісно, парадоксальніша й утілює задум кубрика � щоб глядач дивився, але не бачив, щоб фільм викликав досвід, який неможливо описати словами, адже нащо тоді говорити мовою кіно, якщо ти можеш сказати це словами? проте оригінальна назва дає зрозуміти � ти на матимеш впевненості в реальності подій жодної сцени.
частота ж сцен сексуальної напруги, які закінчуються прикрим нічим особисто для мене виглядає на епос про імпотенцію. якщо у кубрика все завершується щасливо (ще один жарт режисера про happy ending?) � аліса пропонує йому секс примирення, даючи зрозуміти, що після пережитого (чи не пережитого, а просто проговореного?) вони стали тільки ближчі і тепер, після прийняття власної сексуальності, нарешті зможуть потрахатися, � то в книжці питання залишається� висіти. постійне відчуття незавершеності, нездатності досягти чогось притаманне снам. іноді й чоловікам, перевантаженим роботою, що особливо вражає їхнє еґо, якщо молодість була буйною (у книзі на це натякає кількість партнерок і образа гг на репліку нахтіґаля, що він уже не той гульвіса, у фільмі � наполегливі натяки дами у сцені першої вечірки, вона пригадує їхню зустріч біля одного із найвідоміших фалічних символів, вона також називає «рокфеллер плаза» — місц�, побудоване найбагатшою сімʼєю). важливо, що на сексуальність чоловіка тисне бажання доєднатися до найсильніших і найбагатших світу цього, надто багато життєвих сил йде на це, надто мало цих сил лишається, щоб усвідомити ці бажання як підсвідомі й нарешті втілити їх.
наскільки я можу зрозуміти, фрідолін � дійсно детальний психоаналітичний портрет чоловіка його віку, його фаху і його доби, тож і тема вірності й динаміки влади у тривалих подружніх стосунках на місці. але тут мені більше припали до душі інтерпретації кубрика, либонь, через значно ближчий образ сучаснішого мені американця і менш аморфну жінку. якщо у шніцлера альбертіна є ідеальною терплячою мудрою жінкою, та ще й сексуально активною, то кубриківська аліса � залюблена в себе (не відриває очей від дзеркала навіть під час сексу), до дзеркал же � її не просто так звати алісою, вона перша заводить білла у царину підсвідомого, оповівши свій сон, нею ж усе й закінчується � але це протилежні сцени, бо починається фільм оголеною спиною аліси, а завершується крупняком її ненафарбованого обличчя, це місце, де чи не вперше за сюжет ми бачимо в жінці особистість, а не інструмент реалізації чужих бажань.
соціальний коментар шніцлера доволі обмежений, йому мало йдеться про таємну організацію, вона навіть тусується не в заможному домі, а звичайній одноповерховій споруді колоніального часу. я думаю, це непоказний будиночок, у якому ховаються надзвичайні потаємні бажання, тоді як кубрику йдеться про гроші, владу та капіталізм, він наголошує на цьому дуже наполегливо, ба більше, він бере на головні ролі двох активних саєнтологів (кідман скіпнеться звідти лише після розлучення). перша ж фраза фрідоліна-білла у фільмі стосується грошей, (питається у дружини де гаманець), він мислить себе заможним середнім класом, його звуть доктором рахунком (doctor bill), його прізвище складено з утілення білого й багаторого (харфорд це складене імʼя та прізвище актора гарісона форда), це верхушка середнього класу, яка не помічає, що є лише обслуговуючим персоналом для вищого. вбачаю в цьому не лише гострий соціальний коментар, але й жарт над крузом. також дотепно, що лейтенант, якого уподобала аліса, служив у вмс сша, як і хаббард. події розвиваються в різдвяному нью-йорку не лише через можливість напхати кожен кадр фалічними символами, а щоб показати споживацький пік року, і на фоні цього � як гроші впливають на особистість і її сексуальну психологію. у книжці ж � рання весна, час пробудження сексуальної енергії. гроші присутні, але не є головною темою і сигналізують радше про те, що фрідолін весь час мусить працювати, щоб лишатися заможним.
і шніцлер, і кубрик встигають пройтися по багатьох сексуальних девіаціях: і по педофелії, і по оргіях, і по проституції, кубрик ще й зачепив страх чоловіка, що інші подумають, буцімто він ґей, а отже ставитимуться до нього, як до жінки. але кубрик іде далі. скажімо, вводить у сюжет голову оргійної профспілки у червоному плащі, що так диявольськи гойдається, поки звучить не менш диявольська мелодія, про яку теорій не менше, ніж про те, де починається сон, а де справдешність. (до речі, актор, що грає диявола, народився в один день із кубриком, а сам кубрик мав свого стрьомного двійника). це його спосіб сказати, що гроші не поєднуються з сексом, масонська оргія не виглядає сексуальною, це холодний досвід вуаєризму, у якому тобі немає місця навіть як спостерігачу. тебе викинуть і ту, що намагалася тобі допомогти, теж, бо ви такі само товари, як і весь різдвяний крам. у шніцлера головний герой опирається спокусам, пересилює невпевненість у собі і залишається з дружиною, бо нібито приймає себе? але більше скидається на те, шо так правильно, а ще ж � негативний досвід сексуальних пригод� у кубрика возʼєднання відбувається через усвідомлення власної сексуальності, слабкості й примирення з ними. але кубрику я повірила, а шніцлер, мені так здалося, схематично накидав художнє тло для своїх психоаналітичних роздумів. але дякую за канву, бо без неї не сталося б найкращого фільму кубрика.
байку я так і не полюбила, але було цікаво поглянути на неї, як на один із найстаріших жанрів, на її перетікання в/виокремлення з неї прислівʼя. �
"..байку я так і не полюбила, але було цікаво поглянути на неї, як на один із найстаріших жанрів, на її перетікання в/виокремлення з неї прислівʼя. �
"... відносно довга оповідка дедалі більше стискається, завдяки тому, що все інше, потрібне для пояснення вислову, який став прислівʼям, тримається у нашій думці і за по треби може легко відновлюватися.
Але водночас, коли ми кажемо: «Кислий виноград», усього змісту байки «Лисиця і Виноград» у наших думках немає, ми про неї не думаємо. Довести це можна безпосереднім спостереженням. Де ж тоді вона знаходиться? Як ми назвемо той стан думки, коли вона уже готова стати думкою, але нею ще не є? Без будь-якого нагадування ви самі можете пригадати цю байку, але цієї хвилини ви про неї не думаєте: вона � за порогом свідомости." �
для мене усе найцікавіше почалося з 5 лекції.
Байка та інші поетичні твори пояснюють нам цей поодинокий випадок, зводять безліч різноманітних рис, що в ньому містяться, до невеликої кількости.
Те саме, але більшою мірою, тобто стисліше, робить прислівʼя. Звісно, послуга цих поетичних творів для думки була б лише негативною, була б зовсім не послугою, якби те різноманіття рис, яке замінено поетичним образом, зникло з нашої памʼяти. Але насправді так не буває. Поетичний образ дає нам змогу замінювати безліч різноманітних думок відносно невеликими розумовими величинами.
але найулюбленіша — сьом�. розбираючи етимологію народних назв рослин, потебня розповідає про перетворення поетичних елементів у прозові, а прозових � у поетичні. ос� про «мати-й-мачуху»:
�Так позначається любов матері і нелюбов мачухи. Рідна мати любить, як літне сонце гріє, а мачуха не любить - холодна, як зимове сонце, як зима. Саме такий погляд в основі назви тієї рослини, про яку я кажу. Її особливість, яку вона поділяє з багатьма іншими рослинами, полягає в тому, що верхня площина її листя блискуча і холодна, а нижня � незелена, білувата, мʼяка і тепла, наче вкрита білою павутиною. Тому, рослина є і «матірʼю», і «мачухою».
Отже, рух думки у називанні цієї рослини такий: дано попередній запас думки, що полягає в уявленні любові теплом і нелюбові холодом. Рідна мати � тепло, тобто любляча, мачуха � холодна, тобто нелюбляча. �
після восьмої лекції мені стало дивно розмовляти словами через рот)) до речі, дякую за підказку в коментарях. гіпотеза сепіра - ворфа розглядає мови народів як такі, що визначають спосіб культурного сприйняття навколишнього світу. більше про неї можна почитати . цікаво, шо потебня формує цю ідею за ~70 років до американських колег. �
Називання словом � це створення нової думки в сенсі перетворення, в сенсі перегрупування попереднього запасу думки під тиском нового враження або нового запиту. Слово не можна, згідно з цим, розуміти як вираз і засіб повідомлення готової думки; воно � покликане роботою думки в людині; його передовсім потребує той, хто мислить, бо в ньому воно набуває таких перемін. Якщо воно, як нам здається, є засобом повідомлення думки, то лише тому, що в людині, яка його сприймає, воно запускає процес створення думки, аналогічний до того, який раніше запустили ми через слово мовлене. Іншими словами, нас розуміють лише тому, що ті, хто нас слухає, самі здатні, зі свого розумового матеріалу, здійснити щось подібне до того, що виконали ми, коли висловлювались. Говорити � означає не передавати свою думку іншому, а лише збуджувати в іншому його власні думки. Отже, розуміння, в сенсі передачі думки, неможливе.
потебня, крім усього іншого, ще й дотепник: "Що б сказав нам математик, якби ми на питання, як довести, що 3×7=21, відповіли: «Це випливає з того, що палиця стоїть в кутку».* *Мова про те, що за часів О.П., у початкових школах вчителям дозволено було застосовувати фізичну силу для повчання."
від імені своїх нових нейронних звʼязків передаю привіт панові андрію й дякую за книгу та її переклад, об який жодного разу не перечепилася ні оком, ні думкою ...more
наскільки глибока моя вдячність єлизаветочці, шо підібрала для мене такі полярні японські книжки ("браковану людину" і "швидкісний поїзд") для dnf 50%
наскільки глибока моя вдячність єлизаветочці, шо підібрала для мене такі полярні японські книжки ("браковану людину" і "швидкісний поїзд") для кращого занурення у східну літературу, настільки й глибоке моє роздратування цією книжкою і невідчуттям її контексту :ʼ)
це перший dnf у челенджі. я домучилася рівно до половини й здалася, бо мене дратувало абсолютно все від безперервної експозиції й зайвих пояснень до ягамілайтного школяра, який розмусолює заїжджені теми з виразом обличчя "тайлер дерден". шінкасен, напханий асасинами, невдахами й іншими харизматами, які пиздяться за класичний макґаффін � шо могло піти не так? ідеальні умови для пейджтьорнера обернулися сценами як із аніме, коли посеред битви тіпи застигають і провалюються у дитинство. це могло бути добре, напевно, але зроблено так, шо це нот май кап оф саке і відчувалося як поїдання пенопласту в соку з металевої стружки ( :
отож більшість людей за все життя так і не дізнається хто вони і шо вони. а ті шо дізнаються через те знання не зможуть стати тим ким могли б. за екзиотож більшість людей за все життя так і не дізнається хто вони і шо вони. а ті шо дізнаються через те знання не зможуть стати тим ким могли б. за екзистенційний фаталізм і одну з найкращих книжок за роки й роки � будьмо ...more
у "володарі" гг � діти, тому це часто радять читати дітям (+ще притчевість), але я б не радила читати нікому у "володарі" гг � діти, тому це часто радять читати дітям (+ще притчевість), але я б не радила читати нікому ...more
неіронічно: після цієї збірки мені знову прописали есциталопрам від якого з місяць як синдром відміни єбошить перестав але я ні про шо не шкодую ці вінеіронічно: після цієї збірки мені знову прописали есциталопрам від якого з місяць як синдром відміни єбошить перестав але я ні про шо не шкодую ці вірші вартують того)
Памʼять вітру й трави. Що робити живим? Просто не відвертатись. Лишатись.
перш за все: це було дуже весело! особливо, якщо у памʼяті свіжий «гамлет», а я читала його якраз минулоріч, тож історія вигравала усіма фарбами, що яперш за все: це було дуже весело! особливо, якщо у памʼяті свіжий «гамлет», а я читала його якраз минулоріч, тож історія вигравала усіма фарбами, що я змогла зчитати (тобто за відчуттями � відсотки два).
у присвяті вказані чиїсь імена й ієн макʼюен каже, що не збирався писати римейк «гамлета», але це цілковитий трибʼют шекспіру, камон.
усе, від імен гг (неназваний бебік — очевидн� гамлет, труді-гердруда, клод-клавдій) до проблематики � зрада, вбивство, помста � тут шекспірове.
обережно, дуже смішно:
Деякі митці пера чи пензля, як ненароджені немовлята, розквітають у замкненому просторі, їхні вузькі теми можуть декого спантеличити або розчарувати. Залицяння серед шляхти вісімнадцятого століття, життя під парусом, говорющі кролики, скульптурні зайці, гладкі люди (олією), портрети собак, портрети коней, портрети аристократів, оголена натура в розслаблених позах, мільйони сцен Різдва, Розп’ятт�, Успіння, вази фруктів, вази квітів. І голландські й хліб і твердий сир із ножем збоку чи без ножа. Дехто цілком присвячує себе тому, щоб описати у прозі самих себе. Так само в науці: одні віддають своє життя албанському равликові, інші � вірусові. Дарвін вісім років віддав вусоногим ракам. А на мудрому схилі віку � дощовим черв’яка�. Бозон Гіґза, манюсінька штучка, либонь, навіть не штучка, � був ділом життя для тисяч людей. Бути ув’язнени� у горіховій шкаралупці, бачити світ у двох дюймах слонової кістки, в піщинці. Чому б і ні, коли вся література, все мистецтво, всі людські поривання � усього тільки цяточка у всесвіті можливого. І навіть цей всесвіт може бути цяточкою у множинності реальних і потенційних всесвітів.
Чому б у такому разі не бути поетом сов?
обережно, ✨треш і содомія�:
Не всім відомо, як це � мати за кілька дюймів від свого носа член, що належить суперникові вашого батька. На цій пізній стадії вони мали б утримуватися з поваги до мене. Цього вимагає як не клінічна оцінка, то ґречність. Я заплющую очі, скрегочу яснами, я беру себе в руки у маткових стінках. Ця турбуленція струсила би крила з боїнга. Мати підганяє свого коханця, підстьобує його своїми ярмарковими зойками. Смертельний атракціон! Щоразу, на кожен хід поршня, я здригаюся від страху, що він проб’єтьс� наскрізь і натягне мій м’якокости� череп, і засіє мої думки своєю суттю, рясною піною своєї банальності. Тоді, з ушкодженим мозком, я думатиму й розмовлятиму, як він. Я буду сином Клода.
обережно, згадка україни, бо 2016 рік і треба ж від чогось перейти до обговорення росії:
Ситуація у світі. Експертка з міжнародних відносин, розсудлива жінка з густим глибоким голосом, повідомила мені, що зі світом не все добре. Вона розглядала два поширені емоційні стани: жалощі до себе й агресію. Кожен із них � поганий вибір для індивіда. А в поєднанні, для груп чи націй, � це згубне вариво, що останнім часом отруїло росіян в Україні, як колись раніше � їхніх друзів сербів у їхній частині світу. «Ми були принижені, тепер ми всім покажемо». Тепер, коли російська держава стала політичною рукою організованої злочинності, чергова війна в Європі вже не така немислима.
серйозно, воно вам треба. 90 грн, а стіко хіхікання, роздумів і бажання обклеїти книжку стікерами по периметру ...more
не люблю роздавати персонажам діагнози і, тим паче, коли це робить сам автор — т� все читерство і несмак, як на мене, але тут ніяк інакше, бо це автобне люблю роздавати персонажам діагнози і, тим паче, коли це робить сам автор — т� все читерство і несмак, як на мене, але тут ніяк інакше, бо це автобіографічна книжка про депресію, як підказала мені дорога куницеподібна єлизавета, яка цю книжку порадила, ще й викликана алекситимією (нездатністю назвати свої або чужі емоції). не обійшлося й без насилля у дитинстві та владного батька.
не пригадую де це почула, але є думка, що тривожні люди — найбільш� егоїсти, бо вони думають, що усім до них є діло. гг � шось таке. усе хороше, що він робить � не з любові, а зі страху перед людьми. навіть увічливий він, щоб інших не сердити, не більше. він насправді ні про кого не думає добре. дітей боїться, чоловіків боїться, жінок � зневажає і боїться.
перше, що я відчула до нього � співчуття. хто хоч раз удавав екстравертність, коли в душі нею і не пахло, зрозуміє йодзо. це, напевно, найкраще, що я читала про блазнювання, як захисну поведіну. далі я вже чекала коли він когось убʼє. зазвичай, якщо чувак імітує співчуття, боїться людей і не бачить у них нічого хорошого, стверджує, що копатися в жіночих почуттях огидніше, ніж у червʼякових, чувак виявиться маніяком ¯\_(�)_/¯ але, напевно, не вистачило йому впевненості й сил на це. хоча чи був він поганою людиною? це вже питання штибу «Боже, я питаю в Тебе: чи довіра � це гріх?» «Чи непорочна довіра є гріхом»
чи добра людина, яка весь час чинить погано, добра?
пару разів ловила себе на роздратуванні і легкій огиді — щ� симптоматично � в моменти упізнання деяких своїх станів. так само йодзо ненавидить і зневажає жінок, бо знаходить себе занадто схожим на них і їхнє упосліджене становище в японському суспільстві. що, ясно, не забороняє користуватися йому з цих жінок.
єдине смішне у цій книжці � як він до комуняк потрапив. а от течією занесло, нуль ідеології. десь так: � чому від тебе пахне карикатурними лівими ідеологіями? � це пацани маркса читали, а я просто поруч стояв.
сподобалися роздуми про те, що суспільство = індивід. коли я намагаюся зпихнути шось на суспільство, швидше за все, це моє неприйняття, моя думка, мої упередження й вузьколобість.
люблю як азійські автори говорять про депресію. відсторонений, але водночас чуттєвий тон ідеально лягає на тему: perfect blue, вегетаріанка, не відпускай мене, а тепер і бракована людина щ� раз дякую за пораду �
гарна мальовка, приємний гумор, але я не зовсім зрозуміла для кого це� надто поверхнево для вшарених, заглибоко для позаконтекстних.
я купила книжку нгарна мальовка, приємний гумор, але я не зовсім зрозуміла для кого це� надто поверхнево для вшарених, заглибоко для позаконтекстних.
я купила книжку на подарунок колезі-феміністці, яка мало знає про український фемінізм, але точно була б рада дізнатися більше, ну і, звісно, прочитала її сама, перед тим, як дарувати)). на жаль, не думаю, що цей комікс стане для неї інформативним. можливо, дасть цілісну картинку, але мені здається, для цього він мав бути довшим. +шось не те з подачею інфи( наприклад, історія про сартра і де бовуар � узагалі незрозуміло що в ній відбувається, якщо ти до того не знав.
жарти і великодки потішили, хоч і очікувані (про княгиню ольгу і деревлян, антифеміністів-у-тельняшках)
дуже сподобався жарт про те як софія окуневська вплинула на ольгу кобилянську))) і що в стрипі про безвихідь життя селянок і міських робітниць героїні відрізняються лише наявністю коромисла та фоном за спиною
Loading...
