Спогади підкупають безпосередністю. Мінімально про дитинство, родину й таке інше: лише в тій мірі, в який прелічене перетинється з навкололітературнимСпогади підкупають безпосередністю. Мінімально про дитинство, родину й таке інше: лише в тій мірі, в який прелічене перетинється з навкололітературним життям. Суб'єктивні в оцінках, але не зациклені на авторі. Шлях автора в літературк офіційний, але богемний. Всі постійно бухають. Цікаво про Одесу. Цікаво по відмінність поколінь в літературі. Нечерда, Римарук, Герасим'юк. Читати бажано, але необов'язково....more
Віктор Петров колись жартома (чи ні) казав, що француз мислить логічно, а німець систематично. Проте французи теж навчилися мислити систематично. СумнВіктор Петров колись жартома (чи ні) казав, що француз мислить логічно, а німець систематично. Проте французи теж навчилися мислити систематично. Сумна історія, як суміш особистих комплексів та почуття власної винятковості у поєднанні з німецькою філософією призвела до морального релятивізму та інтелектуальної безвідповідальності цілого покоління інтелектуалів. ...more
Популярність британської музики в минулому столітті важко переоцінити. Проте 2 Tone був деякий час центральним явищем в Британії й водночас маргінальнПопулярність британської музики в минулому столітті важко переоцінити. Проте 2 Tone був деякий час центральним явищем в Британії й водночас маргінальним за її межами. Мене завжди трохи бентежило, що «сaунтдтреком покоління» там став відроджений жанр ска, хоч й оновлений духом панку. І це завдовго до доби рівайвалів і ретроманії нульових. На останнє Джері Даммерс зауважив би, що revival is a word for people who haven’t heard the word continuation. Коротше � книжку я читав з культурологічної цікавості, а не як фанат жанру чи когось з музикантів.
Пояснення, як так трапилось, тут звісно є: починаючи від бомбардуваннь Ковентрі у Другу світову, згадуючи Британський національний акт 1948 року, промову Єноха Павелла про ріки крові, прихід до влади уряду Маргарет Тетчер та інші знаменні події в історії Сполученого Королівства. Але книжка в першу чергу про конкретних людей.
Деніел Рейчел проінтерв'ював, здається, навіть всіх третєрядних постатей, які хоч чимось пов'язані з 2 Tone, не кажучи вже про музикантів, але в книжці є головний герой, засновник лейблу і співзасновник гурту The Specials Джері Даммерс. Це одночасно історія його успіху і невдачі. Точніше його утопічного проєкту. Людина лівих поглядів, Даммерс був обурений расизмом британського суспільства, і мріяв про незалежний музичний лейбл. З першим Джеррі мав частковий, але незаперечний успіх, принаймні в царині популярної музики. Як зауважує Саґґс з Madness, сьогодні молоде покоління перемішує музику не задумуючись, але тоді все було дуже чітко: чорні грали те, білі це. 2 Tone мав величезний вплив на зміну цієї точки зору. З лейблом успіх був короткостроковим. Формально він проіснував сім років, але як пише автор, пік 2 Tone тривав трохи більше вісімнадцяти місяців, з кінця 1979 до літа 1981 року. Він став заручником швидкого успіху, асоціації з певним музичнийм жанром, у творчому процесі Даммерс виявися не таким вже й демократом, а більшість людей просто пересварилася між собою.
Я зазнає в книзі одна з учасниць The Bodysnatchers, це іронічно, оскільки вся ідея 2 Tone полягала в тому, щоб відкинути розбіжності та об’єднатис� для просування кращого суспільства, що ми не змогли подолати власні розбіжності. Це говорить щось дуже сумне про людей: ми маємо добрі наміри, але всі ми жертви власних недоліків»....more
Кейв називає себе консерватором, але він радше просто старомодний: вірить, що люди добрі, а мистецтво здатне врятувати нас. Кейв пригадує інтерв’� якіКейв називає себе консерватором, але він радше просто старомодний: вірить, що люди добрі, а мистецтво здатне врятувати нас. Кейв пригадує інтерв’� якійсь музичній газеті приблизно тридцятирічної давнини, де журналіст сказав: «Перед тим, як ми розпочнемо: мій редактор сказав мені: «Не дайте йому почати говорити про Бога»!». В цій розмові такого обмеження не було. Взагалі, якщо ви любите Ніка Кейва � читайте книжку, якщо не любите � не читайте....more
Підлітки стали найбільшим винахідом другої половини минулого століття. Звісно, вони існували й раніше, але їхнє існування не було підкріплено купівельПідлітки стали найбільшим винахідом другої половини минулого століття. Звісно, вони існували й раніше, але їхнє існування не було підкріплено купівельною спроможністю. «Повні початківці» схоплюють самий початок цих змін. For the first time since centuries of kingdom-come, they’d money, which hitherto had always been denied to us at the best time in life to use it, namely, when you’re young and strong, and also before the newspapers and telly got hold of this teenage fable and prostituted it as conscripts seem to do to everything they touch. Деякою мірою цей роман анти-«Ловець у житі». Безіменний лондонський підліток, від лиця якого ведеться оповідь, в захваті від перспектив, які відкриває перед ним чудовий світ новий. Герой веде напівбогемне життя вільного фотографа, читач мандрує з ним Лондоном кінця 50-х, зустрічаючи персонажів різних соціальних прошарків, від відвертих маргиналів до телезірок та дипломатів. Це дорок-н-рольна доба, музика підлітків тут це джаз, який і символ і метафора епохи. В оповідача кілька сюжетних ліній: романтична (не дуже цікава), родинна (доволі банальна), і расова. Власне, остання з чотирьох частин описує погром кольорового населення в одному з районів Лондона (стара добра Англія, нічого нового), де чудовий світ перестає бути безхмарним. And I thought to myself, standing there looking out on all this fable � what an age it is I’ve grown up in, with everything possible to mankind at last, and every horror too, you could imagine! Попри певні сумніви і розчарування в батьківщині, і спробу втекти з острова, герой залишається в Англії.
Треба сказати, що автору було 44 роки, коли він писав «Повних початківців». Це не самоопис, а погляд спостерігача. Головний герой повністю сконструйований. Персонажі носять умовні імена типу Mr. Cool, The Wizard, The Fabulous Hoplite, The ex-Deb-of-Last-Yea тощо. Але life imitates art, роман став, вибачте за слово, культовим в певних колах й сприяв формуванню субкультури модів в її різних інукарнаціях. Запорукою успіху були не художні досягнення, а схоплений дух часу і потужна вітальність.
And I thought, ‘My lord, one thing is certain, and that’s that they’ll make musicals one day about the glamour-studded 1950s.� Мюзікл справді зняли у 80-х, його не врятували навіть Шаде і Девід Бові. Але останній написав для нього одну з найкращих своїх ....more
З відгуків у мене були великі очікування щодо цього роману, і вони, ймовірно, виправдалися би, якби він на 80% не складався з ретельних детальних описЗ відгуків у мене були великі очікування щодо цього роману, і вони, ймовірно, виправдалися би, якби він на 80% не складався з ретельних детальних описів технологій майбутнього, які взагалі тут ні до чого. Не пригадую, коли востаннє читав настільки нудний текст....more
«Якими верлібрами ти збираєшся лікувати смерть? - Якими є, � тихо відповів Петро». Така відповідь Рафеєнка на питання Адорно. Бо культура і робить люд«Якими верлібрами ти збираєшся лікувати смерть? - Якими є, � тихо відповів Петро». Така відповідь Рафеєнка на питання Адорно. Бо культура і робить людину людиною. Чому ж російська культура цього не робить? Відповідь проста і складна водночас: бо вона мертва. Вона не створює ціннісний простір для суспільства. Рафєєнко написав доволі розлогу на цю тему. Роман спроба художнього втілення викладених у ній ідей. Часом вдала, часом не дуже. Іноді скидається на самопародію. Неологізми на кшталт «Чебу-russia» хочеться забути назавжди. Але, зрештою, автор хотів принести нам запах життя, а не запах слова....more
Збірка статей кінця дев'яностих - початку нульових років, переважно рецензій на книжки, написаних Джадтом на замовлення різних видань й оздоблена переЗбірка статей кінця дев'яностих - початку нульових років, переважно рецензій на книжки, написаних Джадтом на замовлення різних видань й оздоблена передмовою. Загальне мотто - світ котиться у прірву, попри те, що Холодна війна і ХХ століття завершилися, всіх врятує welfare state. Тобто нічого нового, якщо ви читали публіцистику Джадта � читання приємне, але не обов'язкове. Можна відчути ностальгію за часами, коли найбільшим ворогом прогресивного людства був Джордж Буш-молодший....more
Як головним талантом Філіпа Діка було створювати в читача відчуття непозбувної параної та примарності повсякденних речей, так головний талант Джона КрЯк головним талантом Філіпа Діка було створювати в читача відчуття непозбувної параної та примарності повсякденних речей, так головний талант Джона Кровлі створювати відчуття прихованого за повсякденням дива, до якого ніби рукою подати, але неможливо вхопити. Принаймні у «Великому, маленькому» � інших його творів я не читав. Це неможливо зрозуміти з переказу сюжету, але це значною мірою тримає цей роман....more
Тема впливу російської культури на українську занадто чутлива й наразі навряд чи тут можлива виважена дискусія. Ми схильні в кращому разі або трактуваТема впливу російської культури на українську занадто чутлива й наразі навряд чи тут можлива виважена дискусія. Ми схильні в кращому разі або трактувати його в колоніальному ключі � вкрай негативно, або взагалі замовчувати. Автори цієї книжки вважають що він не тільки міг бути позитивним, але й активно сприяти українському націотворенню. Принаймні коли мова йде про досліджуване явище � російський формалізм. Вони використовують концепцію «культурного трансферу» Мішеля Еспаня: «Ідея трансферу дозволяє побачити в рецепції українськими письменниками та літературними теоретиками досягнень революційної російської культури не стільки пасивне запозичення чи нав'язаний метрополією процес, скільки активний і свідомий вибір національної української культури, що будується». Хоча вже в передмові зауважено, що поняття культурного трансферу не може бути без істотних змін застосовне до імперських і постімперських ситуацій, коли існують умові нерівності між суспільствами, автори не зовсім послідовні, бо далі можна прочитати що «сама по собі рецепція ідей російського формалізму говорить про відкритість української культури та її готовність до сприйняття «чужого» досвіду» ніби в українців був вибір, сприймати чи не сприймати культуру метрополії. Проте, схоже, що це єдине комплексне дослідження дискурсу російського формалізму в українській культурі. Автори починають здалеку, досліджуючи зародки формальних методів в Україні за доволі традиційною схемою Потебня � Франко � Перетц � Білецький до 1920-х років й після еміграція Петров � Чижевський. Основна увага, звісно, на дискусіях 1920-х років. Якщо кратко підсумувати авторів, то український формалізм був оригінальним явищем й не зводився до віддзеркалення російського. З іншого боку, в Україні він «був орієнтований не на оновлення літературознавства як такого, але підпорядкований принципово іншому та масштабнішому завданню, яке не могли ставити в такому обсязі російські опоязівці часів НЕПу, � справі «модернізації» національної культури». Такий підхід був радше утилітарним, тому не дав видатних теоретиків, а його практичне застосування було в комбінації з іншими методами, що часто виглядало надто еклектично.
На мою скромну думку, важко заперечити вплив російського формалізму на українську культуру. Тут я на боці Грабовича, а не Демської-Бузуляк. Чи можна його розглядати в рамках культурного трансферу й чи був український формалізм формалізмом у строгому розумінні � питання дискусіні. Книга варта для ознайомлення, але будьте готові, що вона не просто написана російською й видана в Росії, вона написана в розрахунку на російського читача, який серйозно цікавиться українською культурою, тобто істоту цілком міфічну (ті кілька людей з академічних кіл могли б прочитати українською). Тобто тут пояснюються речі, які б для українського читача на потребували пояснень, а більше половини книги складають додатки, переважно перекладів з української (втім, є листи й спогади з російських архівів, які раніше не публікувалися)....more
Це не книжка про війну в дусі Ремарка, Гемінґвея чи Юнґера. Зрештою, війна це нецікаво, каже нам Чех. «Так чи інакше, у кожного з нас будуть нові сни»
Це не книжка про війну в дусі Ремарка, Гемінґвея чи Юнґера. Зрештою, війна це нецікаво, каже нам Чех. Вона ближе до оповіді про життя у лісі чи плавання на китобійному судні, про рішення кардинально змінити життя, до якого тебе ніхто не змушував: «Це точка нуль. Межа, якій передує безглузда лузга омани й за якою починається звільнення від думок, почуттів, бажань. Це повне занурення в себе, звільнення від залежностей і мирського непотребу. Це постриг у нову істоту, якою я ніколи не став би за інших обставин». Тут немає філософських узагальнень чи біблійного символізму, але є влучні спостереження та дух доби....more
Не подобається дім Піранезі � у ньому є щось моторошно лавкрафтіанське. Подобається порівняння ідей з водою, бо вода не лише витікає, але і повертаєтьНе подобається дім Піранезі � у ньому є щось моторошно лавкрафтіанське. Подобається порівняння ідей з водою, бо вода не лише витікає, але і повертається у своєму колообігу. Цього не розуміють окультисти Арн-Сейлза. Це розуміє у фіналі Піранезі, коли бачить, що краса дому є і в нашому світі, лише потрібно навчитись її бачити....more
Збірка короткої прози Кавабати � повість «Сплячі красуні» та дві книжки оповідань - «Перший сніг на Фудзі» й «Любовні новели». Хворобливі відносини наЗбірка короткої прози Кавабати � повість «Сплячі красуні» та дві книжки оповідань - «Перший сніг на Фудзі» й «Любовні новели». Хворобливі відносини на тлі патріархальної Японії, стриманий стиль з купою недомовленостей у яких ховаються насичені почуття � тобто тут є все, за що ми любимо японську літературу і за що її полюбила Шведська академія у 1968 році. Окремо відмічу оповідання «Німий» - видатна річ про природу творчості й кохання, серед інших творів збірки виділяється фантастичним сюжетом.
До речі, про Нобеля: виявляється дрескод зі фраком для чоловіків не такий вже суворий, Кавабата , то ж майбутній український лавреат може сміло одягати вишиванку....more
Добірка творів з одного боку виглядає еклектично, але з іншого демонструє спроможності автора в різних жанрах. Катай вважається засновником натуралістДобірка творів з одного боку виглядає еклектично, але з іншого демонструє спроможності автора в різних жанрах. Катай вважається засновником натуралістичної школи у японській літературі, але цей термін може ввести західного читача в оману. В японському контексті це радше означає всю сукупність європейської прози XIX століття, яку прискорено намагалися засвоїти та впровадити у рідну словесність ці японські літератори. Натуралізм тут радше варто розуміти як реалізм. Попри згадану жанрову і стильову еклектичність, у творів є дещо спільне - вони прямо або на рівні підтексту відбивають фрустрацію японців від реставрації Мейджі й спричинених нею змін у суспільстві. Герой «Постілі», письменник прогресивних поглядів, який раціонально розуміє й підтримує емансипацію жінок, закохується у свою ученицю й чинить не досить послідовно. Персонажі багатьох оповідань подорожують або переїздять, але їх щось зупиняє і тягне назад, наприклад, забута парасолька, або наздоганяє щось з минулого, іноді навіть щось надприродне, як в оповіданні «Жіноче волосся» (Катай насправді не завжди реаліст). Герої часта застрягають в непевності між минулим і майбутнім. На Катая помітний вплив російської літератури, особливо Тургенєва. Припускаю, концепція зайвої людини виявилась принагідною.
N.B. Подобається, коли у виданнях Сафрана примітки з боків, а не унизу сторінки....more
Loading...
